Рятівники євреїв з Одеси. Як Праведники народів світу боролися з геноцидом, ризикуючи власним життям

Четверте місце серед усіх країн за кількістю Праведників народів світу за правом належить Україні. Ба більше: найпершим носієм цього почесного звання стала саме українка.

В Одесі таких людей було аж 200. Більшості з них вже немає серед живих, проте живою залишається пам’ять про них, про їхні світлі та героїчні вчинки.

Хто ж такі Праведники народів світу, заради чого вони ризикували своїми життями та кого з одеситів відзначити цим званням – дізнавалася журналістка Район.Одеса у Музеї геноциду «Територія пам’яті».

Оскільки Праведники народів світу рятували євреїв від геноциду, слід згадати цю чорну сторінку у світовій історії. Термін «геноцид» на міжнародному рівні запровадив польсько-американський правник, доктор наук Рафаель Лемкін.

Дослівно це слово перекладається так: «гено» – людство, «цид» – вбивство, та означає масове або часткове знищення людей або їхньої культури за етнічною або релігійною приналежністю.

Під час Другої світової війни на окупованому Півдні України існувала так звана Трансністрія – румунська адміністративна одиниця, столицею якої була Одеса. Трансністрія стала основним місцем, де під час Голокосту румуни масово знищували євреїв. Румуни там були безжалісніші за німців, адже Гітлер пообіцяв їм ці землі у випадку перемоги нацистів. Вбивства євреїв на території Трансністрії були чи не найжорстокішими.

Варто згадати, що з шести мільйонів євреїв під час Другої світової війни вижили лише два мільйони. Зокрема в Одеському регіоні проживала 201 тисяча євреїв, з якої врятуватися вдалося лише 99 тисячам. Це число безперечно було б меншим, якби не відважні Праведники народів світу. Вони не були євреями, проте рятували їх – вивозили, переховували, підробляли документи, ризикуючи власним життям.

Термін «Праведник народів світу» з’явився у 1951 році. З 1963 року за героїзм і відвагу людям, що рятували євреїв, почали призначали таке почесне звання. Цим займається меморіальний комплекс Ізраїлю Яд Вашем. Фахівці збирають комісію, фіксують та ведуть облік історій, визначають, чи достойна історія тієї, чи іншої людини звання Праведника народів світу. Таких людей нагороджують грамотою, медаллю і у деяких випадках грошима. Імена Праведників народів світу вирізьблюють на Горі пам’яті в Єрусалимі.

Критерії для отримання звання є досить суворими. Комісія має визначити, чи добровільно ця людина допомагала єврею, чи не мала вона особистої користі, адже були і такі випадки.

Одними із перших Праведників народів світу були українки – рівнянка Марія Бабич та жителька Львівщини Олена Вітер. В окупованому Рівному Бабич врятувала єврейську дівчинку Іріт, а Вітер була монахинею при монастирі і в роки Другої світової війни переховувала багато єврейських дітей. За це вона була покарана на 20 років каторжних робіт на території вже сучасної Росії.

У Музеї геноциду «Територія пам’яті» в Одесі дбайливо зберігають історії Праведників народів світу регіону. Тож хто вони, рятівники євреїв з Одещини?

Євген та Андрій Шевальови

Євген Олександрович Шевальов під час румуно-німецької окупації очолював психіатричну лікарню в Одесі. Його син Андрій на той час був студентом 4 курсу медінституту та помічником свого батька. Разом із колегами Євген Олександрович зумів зберегти лікувальний заклад і його пацієнтів, частина з яких була єврейського походження. За допомогою підробки документів він рятував не тільки психічно хворих євреїв, але і єврейських співробітників лікарні, своїх знайомих євреїв а також підпільників. 

Перед самим визволенням міста у квітні 1944 року, окупанти збиралися розстріляти хворих та персонал лікарні, але не встигли цього зробити.

Точна кількість людей, і зокрема євреїв, які були врятовані завдяки професору Шевальову та відданих йому співробітників, невідома, але жителі Одеси пам'ятають про їхній подвиг до цього дня.

12 квітня 2001 року Яд Вашем удостоїв Євгена Шевальова (1878-1946) та його сина Андрія Шевальова (1919-1998) почесним званням Праведників народів світу.

Євген Шевальов з дружиною

Василь Волошин

Волошин з сім’єю проживали в Одеській області. Він разом з родиною зміг врятувати 16 людей. Оскільки у регіоні регулярно відбувалися нацистські облави, румуни ходили будинками у пошуку євреїв, переховувати їх у себе вдома було дуже ризиковано. 

Тоді Волошини придумали такий план: євреїв поселили на горищі, а навкруги розташували вулики з дикими бджолами. Якби окупанти навідалися до їхнього будинку, вони б випустили бджіл, аби євреї мали хоч трохи часу втекти. Проте цього зробити так і не довелося. 16 євреїв прожили у Волошинів кілька років та змогли вижити. 

Василь Волошин

Сім’я Білоусових

Родина Білоусових – Дмитро, Марина та їхні діти Олександр і Анна до початку румуно-німецької окупації проживали в Одесі, де мали теплі дружні стосунки із єврейською родиною Пілат. 

У січні 1942 року близько 35-40 тисяч євреїв, що залишилися в Одесі, виселили в гетто, організоване 10 січня 1942 в бідному районі Слобідка. Виселені знаходилися там в умовах неймовірної скупченості, житла на всіх не вистачало, люди перебували взимку просто неба, що призвело до масової смертності від переохолодження. У гетто вони були зібрані лише для того, щоб вже з нього бути депортованими далі, в сільські концтабори.

Сім'я Білоусових, ризикуючи своїм життям, протягом кількох місяців приносила їжу в гетто на Слобідці для матері сімейства Пілат – Басі, поки Басю не депортували до іншого гетто, організованого у Березівці. Бася Пілат змогла втекти з гетто у Березівці й повернутися до Одеси, де знов таки сім'я Білоусових сховала її у своєму будинку.

Там Бася переховувалася аж до самого визволення міста у квітні 1944 року.

16 січня 1990 року Яд Вашем удостоїв Дмитра і Марину Білоусових та їхніх дітей Почесним званням «Праведник народів світу».

Єлизавета Гайденко та її сім’я

Єлизавета Гайденко проживала в Одесі разом із матір'ю та братом, коли місто було окуповане румуно-німецькими військами. Окупаційна влада проводила облави на вулицях та ринках міста, в передмістях: акції зі знищення заручників, багато з яких були євреями. По всій вулиці Енгельса окупанти вривалися у квартири одеситів та всіх знайдених жителів розстрілювали або вішали без винятків.

Сім'я Гайденко допомагала ховатися від жандармів своїй добрій знайомій єврейці Фені (Євгенії) Барабаш. Феня якийсь час мешкала в них, згодом Гайденки допомогли їй знайти кімнату в комунальній квартирі, і продовжували усіляко підтримувати Феню, допоки Одеса не була звільнена.

Єлизавета Гайденко

Людмила Кондрашова

Людмила Кондрашова на момент румуно-німецької окупації проживала зі своїми дітьми в селі Софіївка Березівському району Одеської області.

У січні 1942 року в село під конвоєм привели євреїв з Одеси та Бессарабії. Подібно до багатьох інших місцевих жителів, доньки Людмили, заплативши хабар конвоїрам, «найняли» (імовірно для допомоги по господарству) двох єврейських дівчат із Одеси – 20-річну Любу Гінчерман та її 17-річну сестру Емму.

29 березня 1942 року до села прибула зондеркоманда, і всіх євреїв з Одеси, включаючи тих, хто працював на місцевих жителів, зігнали за село і розстріляли.

Якимось чином матері Люби та Емми вдалося зіштовхнути обох дочок у яму ще до того, як німці почали стріляти з кулеметів. Дівчата впали в яму, а зверху на них попадали тіла застрелених євреїв. Після того як німці пішли, місцеві хлопчаки, серед яких Григорій Багно, допомогли дівчатам вибратися з-під трупів і повернутися до сім'ї Кондрашових. Весь час, поки сестри переховувалися у Кондрашових, Григорій Багно був їхніми «очима та вухами».

15 травня 1995 року Яд Вашем удостоїв Людмилу Кондрашову (1901) та її дочок, Марію і Надію Кондрашових (1926, 1927), а також Григорія Багно (1927) почесним званням «Праведник народів світу».

Інна Лук’янович

Інна Лук'янович проживала разом із матір'ю Олександрою в Одесі під час окупації міста румуно-німецькими військами. В момент депортації євреїв у гетто на Слобідці в січні 1942 року Інна та Олександра сховали у себе на квартирі єврейську дівчинку Новелу Швахман. 

3 12 січня по 20 лютого 1942 року 19 582 євреїв, що лишилися, депортували до Березівського району Одеської області. Їх перевозили в неопалюваних ешелонах, багато хто загинув в дорозі. Оскільки рідні Новели загинули під час голокосту, Інна та Олександра Лук'янович продовжували дбати про дівчинку аж до 1948 року.

Ірина Єгорова (Лесніченко)

Перед окупацією Одеси румуно-німецькими військами вона навчалася на факультеті географії Одеського університету. Відразу після окупації міста євреї повинні були носити особливий відмітний нагрудний знак: жовтий шестикутник на чорному тлі. Фінал їх існування в Одесі розпочався 7 листопада 1941 року, коли був виданий наказ, що зобов'язує всіх євреїв чоловічої статі від 18 і до 50 років з'явитися до міської в'язниці.

З цього дня все єврейське населення міста партіями відсилалося до різних концтаборів, влаштованих румунськими жандармами у сільській місцевості, насамперед до села Богданівка (нині Миколаївська область).

У 1942 році Ірина разом із матір'ю, ризикуючи власним життям, довгий час переховувала у себе в квартирі свою сусідку, єврейку Маню Криворукову.

Вона раніше, під час депортації до табору, у селищі Доманівка Одеської (нині Миколаївської) області зуміла втекти від своїх поневолювачів.

Перуза Багдасарян та її син Саркіс

До початку румунно-німецької окупації проживали в Одесі. 

Після вибуху румунської військової комендатури у жовтні 1941 року пройшли масові арешти євреїв. На Великому Фонтані піймали і розстріляли близько ста чоловіків, на Слобідці у районі ринку повісили близько двохсот осіб, на Молдаванці, Ближніх та Дальніх Млинах страчений 251 житель. Найстрашніше видовище являв собою Олександрівський проспект. На ньому повісили близько чотирьохсот містян.

Серед заарештованих були Йосип Хасін із дружиною. Колони заручників гнали на Люстдорфську дорогу, в район артилерійських складів, де їх спалювали живцем та розстрілювали. 

Перуза забрала до себе дітей Хасіних, дбала про них, а під час облав ховала їх на горищі будинку. Перуза та її син Саркіс, з ризиком для життя, регулярно носили їжу Йосипу та Шуре-Рівці. Завдяки їхньому вчинку вони рятувалися і вижили.

Родина Багдасарян

Це історії далеко не всіх Рятівників євреїв з Одеси. Пам’ять про них живе не тільки у серцях містян, книгах та музеях. Імена одеських Праведників народів світу увіковічені й у Прохорівському сквері, на однойменній Алеї пам’яті.

Щорічно День пам’яті Праведників народів світу в Україні відзначають 14 травня.