«Рослинам не поясниш, що у нас війна»: Одеський ботсад оговтується від російського ракетного удару та збирає гроші на відновлення теплиць
-
-
>
-
>
-
>
3667
Вибухова хвиля ракетного удару росіян пошкодила адмінбудівлю, теплиці та лабораторію міського ботанічного саду. 25 березня окупанти двічі вдарили балістикою по рекреаційній зоні Одеси.
Скляні стелі та дах, які раніше захищали колекційні рослини в теплицях, розбилися на дрібні уламки й пошкодили деякі з них. Беззахисні перед палючим сонцем фікуси, аспарагуси, монстери, клівії й стреліції отримали опіки. Щоб не втратити усі цінні види, ботсад збирає кошти на ремонт теплиць до настання холодів.
Як тут шукають фінансування, чому ботсадам важливо ставати ближчими до відвідувачів і чому не можна втратити одеський «музей рослин» – дізнавалася журналістка Район.Одеса.
«Вісім теплиць наполовину без скла»
На просторій території ботсаду кипить робота: працівники створюють фотозони зі штучних соняхів, живого бузку, надувають яскраво-червоні кульки для арки, що веде до трояндового саду. Триває підготовка до фестивалю «Квітневий Weekend».
Директорка ботанічного саду Людмила Левчук перепрошує за безлад у заповнених коробками коридорах, що ведуть до її кабінету.
До повномасштабного вторгнення росіян фестивалі тут проводили тричі на рік. Основна місія – популяризувати ботанічний сад серед людей.
«Коли я розповідала, де працюю, співрозмовники відповідали, що востаннє були в ботсаду в університеті чи школі. Раніше ботанічний сад – це було щось дуже класичне: колекції в грядочках і все. Ми намагаємося робити інакше. Зараз у світі всі ботанічні сади намагаються бути більш спрямованими на людей», – пояснює пані Людмила.
Тепер відвідувачів збирають не лише, щоб зацікавити ботанікою, а й щоб зібрати кошти на відновлення пошкоджених теплиць.
«Перший удар був не по нашій території, а другий вже сюди. Вибуховою хвилею пошкодило будівлі, вісім теплиць залишились більше ніж наполовину без скла. Усе це скло падало, било рослини. Виглядало все це жахливо», – пригадує директорка.
Жінка зізнається, що тепер гостро реагує на звук тріскання скла, який після пережитого не виходить із голови. Уламки розлетілися ледь не по всій території саду, малесенькі шматочки й досі виблискують де-не-де у траві.
Вставити вікна та двері в адміністративних будівлях допомогли будівельники від одного з благодійних фондів та представники Червоного хреста. Завдання врятувати рослини лягло на плечі фахівців ботсаду.
Спершу важливо було прибрати скло. Долучилися до цього процесу і небайдужі одесити. Згодом в одній з теплиць натягнули тіньові сітки й перенесли туди колекції папоротей, фікусів та інших рослин, які не витримують прямих сонячних променів.
Наступний виклик – підготуватися до зими. Частину грошей, щоб відновити теплиці до морозів, зібрали завдяки волонтерам, а от допомоги від міської влади ніякої не отримали.
«Тому ми намагаємось самотужки вирішити цю проблему. Дуже вдячні всім, хто допомагає, бо коли є якась підтримка, приходять люди, кажуть добрі слова ― ти розумієш, що ти не сам з цією проблемою і іншим не байдуже», – ділиться емоціями Людмила Левченко.
Директорка каже, що оцінки збитків ще не проводили, оскільки зробити це дуже важко. Втім, сума сягатиме мільйонів гривень. Наразі вдалося зібрати понад 200 тисяч.
Лісове насадження в степу
Як розповідає пані Людмила, всі рослини Одеського ботанічного саду поділені на фонди. Перший – колекційний. Там представлені близько 3500-3700 таксонів (видів та сортів рослин).
Другий фонд – страховий. У ньому продубльовані рослини й колекції. Якщо щось стається з колекційними рослинами, їх можуть перенести з першого фонду в другий. І третій фонд – науково-дослідний.
«Попри війну, є частина рослин, за якими ми спостерігаємо, дивимося, наскільки вони можуть витримувати наші морози, чи вони посухостійкі, чи вражають їх хвороби. Це називається процесом інтродукції. Він триває постійно, хоч зараз ми витрачаємо на це не так багато часу, як хотілося б. Але ми намагаємось ці процеси не зупиняти», – пояснює директорка.
Одеський ботанічний сад – це лісове насадження в степу. Заснований 1842 року на місці, де не було жодного дерева, він є свого роду унікальним «музеєм рослин».
«Кількість вологи тут, як у напівпустелі. Минулого року тут два з половиною місяці не було жодного дощу. Усе посохло страшно й деякі рослини ми навіть втратили, тому що вода дуже дорога», – розповідає пані Людмила.
Ботанічний сад є навчальним підрозділом біологічного факультету Одеського національного університету імені Іллі Мечникова, тож комунальні послуги, як-от постачання води, оплачує саме навчальний заклад.
«У нас в країні якісь дуже цікаві правила, бо воду університет оплачує за промисловими тарифами. Це важко і воду ми бережемо. Не було такого, щоб ми втратили види, але люди приходили до нас влітку і питали: чому ви не поливаєте? А як ми поллємо? За які кошти?» – запитує керівниця ботсаду.
Ботанічний сад вирощує і продає 2-3% рослин, тож не може бути таким прибутковим, як, приміром, розсадники. Тут науковці ставлять перед собою інше завдання – зберегти колекції.
«У нашому саду близько трьох тисяч різноманітних сортів та видів. Тут зібрані й червонокнижні, і реліктові рослини, тобто ті, які росли ще дуже давно, навіть за часів динозаврів», – розповідає провідна фахівчиня ботсаду Олена Темна.
Дорогою до теплиць науковиця ділиться фактами про паркову зону ботсаду, на якій спеціалізується. Пані Олена каже, що велика частина зразків з’явилися тут давно, однак ботанічні сади всього світу часто обмінюються рослинами та об’єднуються у різні міжнародні асоціації.
У трояндовому саду, який тут називають «розарієм», червоніють бутони квітів, а обабіч алеї осипається ніжно-рожевий цвіт сакур.
Цей рік фахівчиня називає аномальним, оскільки в ботанічному саду вперше водночас і на два тижні раніше, ніж зазвичай, цвіли й сакури, і півонії, і бузок, і магнолії.
«Не було такого, раніше періодами цвіло. Це не те щоб шкідливо, вони просто раніше відцвітуть, підуть спати. Головне, щоб потім не стало різко холодно», – пояснює Олена Темна.
Обпечені рослини без води й затінку
У теплиці без стелі, залитій сонячним світлом, із секатором в руках між рядами рослин у горщиках працює Наталія Бевз. Уламки скла тут помітні на листі, квітах, стелажах і раз по раз тріщать під ногами.
«Усі рослини, які тут є, постраждали: всі види фікусів, стрелиція, монстера делікатесна, колекційна тетрастігма, евпаторіум, спарманія, дроцена, аспарагуси, красули всі в опіках», – перелічує науковиця.
Олена додає, що протягом якогось часу після ракетного удару працівників не допускали до теплиць, тому що скло висіло над головою і це було небезпечно. Рослини ж залишилися просто неба без затінку. Через це вони й отримали опіки. Деякі з них просто згоріли під сонцем, як-от колекція гібіскусів.
«Стоять самі палиці», – зітхає фахівчиня.
Зачахли й багато зовсім молодих рослин, які нещодавно висадили в касетах – комірках для розсади. Касета завжди має бути мокрою, але прослідкувати за цим не вдалося.
«Оскільки ми тиждень не могли сюди потрапити, то всі наші малюки пропали», – шкодує про зроблену дарма роботу пані Наталія.
«Засмажилися» сонцелюбні кактуси й сукуленти. Посохле листя є навіть на плющі, який вважається бур’яном і росте ледь не в будь-яких умовах.
Зазвичай яскраво-зелена пілея зблідла через опік та нестачу вологи. Постраждала і тіньова аспедистра. Наталія Бевз вказує на філодендрон, який отримав опік від сонця, як і ампельна аптенія. Її пагони й виткі стебла звисають з підвісок нагорі.
Неможливим видається в таких умовах цвітіння деяких рослин, однак попри все крізь жовто-зелене листя проглядається монстера із їстівним плодом, який, за словами пані Олени, на смак схожий на ананас.
«Ніхто б не подумав, але це теж фікус».
«От він сохне швидко».
«Його неможливо живцювати».
«А ми намагались…» – перемовляються між собою працівниці.
Обговорювати рослини тут можуть довго і навіть називають цю роботу своєрідним видом терапії. Кажуть, люди іноді самі пропонують допомогу й приходять пересаджувати рослини чи прибирати решту скла і пошкодженого майна у теплицях.
«Ми плануємо ще збирати волонтерів, я розміщую оголошення в соцмережах. Дехто навіть просто так приходить. Ми даємо роботу й люди працюють. Ще й сонце таке ядуче, а після дощу рослини отримують ще більші опіки. Тут хоч би все до зими реанімувати й закрити», – сподівається пані Наталія.
Настануть кращі часи для ботанічних садів
Персоналу в Одеському ботанічному саду бракує. З початком повномасштабного вторгнення багато працівників виїхали за кордон чи в інші регіони України. З більше ніж ста людей, наразі можуть розраховувати на 48, з них за рослинами доглядають 35.
«Коли почалася війна, ніхто не міг оцінити, скільки це буде тривати. Але ти рослинам не скажеш, що вибачте, в нас тут війна, й на роботу можна не ходити. Були кілька ентузіастів, 4-5 людей, які просто приходили практично щодня і поливали рослини, тому що тепличне господарство велике. А втратити всі колекції – це якось неправильно», – каже Людмила Левчук.
Жінка пригадує, що потрапила сюди на роботу випадково й взагалі не думала, що буде з цим пов’язана, а потім в якийсь момент усе це стало важливим.
«Ти дивишся на цих людей збоку й розумієш, що всі ці слова про місію – не пусті», – каже керівниця.
Директорка розповідає, що після повномасштабного вторгнення багато людей, яким довелося виїхати за межі України, побували в різних ботсадах за кордоном і повернулися із запитаннями на кшталт «От в Австрії гарний ботанічний сад, а коли ви так зробите?». У відповідь пані Людмила просить відвідувачів розповісти, скільки вони заплатили за вхід і пояснює, що сад розвиватиметься, коли буде змога отримувати такі ж кошти, як у подібних закладах у Європі.
«Жоден ботанічний сад у світі не є повністю самоокупним. Як і всі музеї не приносять якогось великого прибутку, так і ботанічний сад – це дороге задоволення. Не кожен може собі це дозволити. Тому утримувати його – непросто. Це дуже затратно, при чому не в плані того, що в нас дуже високі зарплати, а якраз навпаки – вони дуже низькі. Просто комунальні послуги з’їдають таку кількість грошей, там стільки нулів, що ми просто не в змозі стільки заробляти», – каже жінка.
Переважно заробляють з квитків, однак це, на думку директорки, невеликі гроші. Дитячий квиток коштує 50 гривень, дорослий – 70. Плани з реконструкції деяких ділянок були. Також в ботсаду хотіли створити ділянку, яка б мала назву «Пори року», але через російський обстріл і проблему з теплицями всі гроші витратять на ремонт.
«Усе те, що зараз зроблене на старій території, непоганий розарій – це завдяки меценатам, які допомагають, бо розуміють, що в нас немає на це коштів. І ми їм дуже вдячні», – пояснює керівниця.
За її словами, раніше уваги від благодійників було більше. Але причина змін зрозуміла, адже вони й самі відмовлялися від допомоги на початку великої війни на користь Сил оборони.
«Наше завдання зараз – допомагати українським військовим, а ми будемо намагатися вижити. Зараз інші пріоритети. Настануть кращі часи й тоді всім буде діло й до ботанічних садів також», – переконує пані Людмила.
Відчути себе живим
Фестиваль «Квітневий Weekend» збирає чимало відвідувачів. Активісти та волонтери продають свої рослини, гончарні вироби, картини, в’язані іграшки, вироби зі скла, прикраси та багато іншого за донати на відновлення теплиць.
У цей же час над Одесою захисники українського неба збивають ворожі розвідувальні дрони, а діти від гучного вибуху після роботи ППО ховаються під високорослими тисами.
Однак страх триває недовго й вже за кілька хвилин вони продовжують гратися на килимках посеред галявин, виступають на імпровізованій сцені, долучаються до чайної церемонії, стукають по бамбуку та роблять знімки біля фотозон.
«По-перше, я вже не вперше беру участь, бо хочеться, щоб про мене і мій товар дізналися. По-друге, хочу побачити, хто, де і як займається рослинами. Ми одна велика компашка. По-третє, треба підтримати ботсад», – розповідає учасниця фестивалю Ірина Старенька.
Вона виробляє крафтовий ґрунт для кімнатних рослин і створює посібники з догляду за ними. Там розписаний увесь досвід садівниці й поради, які вона збирала протягом кількох років, щоб допомогти людям «виростити хащі вдома».
«Р*сня не дає нам спати й жити, але ми тут зібралися для однієї мети. Я сама з передмістя і для мене важливе возз'єднання з природою. Я знаю, як ті, хто проживають у місті, шукають цей «пісфул плейс» (місце спокою). Усе частіше в тіктоці бачу відео, де містяни приїжджають сюди й з такими величезними очима розповідають: там квітне це, а там це. Ми живемо в мурашниках, і хочеться десь залипнути хоча б на кілька хвилин, щоб тебе ніхто не чіпав. Ботсад нам дає таку можливість. Тут така велика територія і можна покайфувати й відчути себе живим. Навіть коли виходжу на подвір'я, там щось літає, бахкає, а я думаю: дайте мені допити цей «кохве», подихати, а потім вже щось робіть. Природа дуже важлива, вона дає можливість відпочити морально. Треба допомогти її зберегти», – підсумовує волонтерка.
∗∗∗
Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю СІД Медіа Груп і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.
