Випасти з графіка не можуть ні на день: як працює реабілітаційне відділення Одеської обласної дитячої лікарні
-
-
>
-
>
-
>
3405
Пацієнтів зі всієї України із затримками розвитку та аутизмом, з патологіями нервової системи, ортопедичними патологіями чи патологіями суглобів приймає на реабілітацію відділення медичної та фізичної реабілітаційної допомоги обласної дитячої лікарні в Одесі.
Там працює мультидисциплінарна бригада, а у процесі відновлення застосовують новітні технології з нейрореабілітації. За останній рік пацієнтів побільшало у два з половиною рази, тож лікарі працюють на межі можливостей, оскільки фахівців не вистачає.
Як телемедичні технології допомагають у реабілітації, чому «чарівних кнопок» не існує і як війна впливає на психічний стан дітей – дізнавалася журналістка Район.Одеса.
Телемедицина й відновлення через гру
У невеликій кімнатці, заповненій іграшками та яскравими малюнками, діти сидять перед моніторами та по черзі підіймають руки, виконуючи завдання гри. За невеликим столиком хлопчик поєднує фігури на планшеті.
«Це частина нашої реабілітаційної програми. Кімната називається «Учбова». Її ми облаштували завдяки спонсорській допомозі від Ізраїлю. Вона призначена ще і для того, щоб діти, які навчаються онлайн, могли продовжувати навчання, коли перебувають у стаціонарі. Щосереди тут проходить арттерапія, до нас приїздять благодійні організації від американських спонсорів. Вони привозять із собою усе необхідне приладдя й десь годину займаються з дітьми», – розповідає завідувачка відділення Лариса Виходченко.
Також діти люблять приходити сюди у вільний час, щоб погратися чи помалювати. Кімната повністю інклюзивна, в неї легко заїхати на колісному кріслі, а усі поверхні розташовані на зручній висоті.
На комп’ютерах та планшетах встановлена телереабілітаційна система RGS – одна із сучасних методик для нейрореабілітації.
«Нещодавно була нарада з НСЗУ, де ми доповідали, що у нас найвищі показники по Україні з проходження цієї програми», – додає завідувачка.
Система побудована за принципом гри. Діти виконують різні вправи та отримують бали, якщо зробили все правильно.
«RGS використовується для реабілітації пацієнтів з проблемами опорно-рухового апарату, мозкової діяльності. Це новий реабілітаційний підхід, адаптований до конкретних потреб кожної дитини. Завдяки цій програмі покращуються когнітивні функції. Та наша головна ціль – стабілізувати та нормалізувати психоемоційний стан, що нам і вдається», – коментує психологиня Ірина Герасименко-Карпеченкова.
Одна з переваг програми ― в тому, що лікар краще пізнає дитину, оскільки має багато матеріалу для аналізу. На основі свого досвіду психологиня помітила, що завдання повинні змінюватися та оновлюватися, оскільки після трьох-п’яти разів пацієнти пристосовуються і запам’ятовують послідовність дій.
Фахівчиня має великий стаж і каже, що насамперед їй допомагають практичні методики. Найперше важливо провести діагностування, щоб визначити, як працювати з дитиною в корекції. Арттерапія та система RGS – допоміжні практики, які в комплексі допомагають знизити психоемоційне напруження дитини.
Пані Ірина наголошує, що в теперішній час рівень стресу надзвичайно високий і у дітей, і в дорослих. Від жовтня 2023 року і дотепер фахівчиня працювала із понад 500 дітьми.
«У нас було кілька дітей з психологічними травмами, й зараз кількість таких дітей збільшується у зв’язку з тривогами, бомбардуваннями. Помолодшав вік дітей, у яких стаються панічні атаки, депресивні розлади, з чим ми раніше стикалися дуже рідко. Тому робота психолога дуже важлива й у мультидисциплінарній команді, і загалом у роботі відділення», – додає пані Лариса.
Окрім того, часто психологиня працює з батьками дитини, якщо вона не йде на контакт або пережила втрату чи горе.
«У нас зараз є дуже важка дитина після ДТП, яка погано себе почуває, і їй потрібна підтримка. Коли рідна людина поряд, вона інтуїтивно розуміє цю доброту й увагу, яку треба приділити, й стан покращується», – пояснює пані Ірина, доки проходить до свого кабінету навпроти.
Тут психологиня працює з пацієнтами індивідуально. Розповідає, що діти переважно гнучкі й хочуть змін, часто дивуються, коли дізнаються, що може спровокувати те чи інше захворювання. Потім разом з однолітками в палаті обговорюють нову інформацію, бо не чули її ні в школі, ні в соціумі.
З батьками працювати складніше, усе залежить від інтелекту та усвідомлення. Вимагати, щоб дитина стала нормотиповою і не бачити проблеми ― це, на думку лікарки, вже перешкода для покращення стану.
«Мені дуже цікаво, я на своєму місці. Як на мене, психологія розвивається. Ми підсвічуємо те, що із ситуації все переходить на психіку, з психіки – на тіло. Тобто всі ці три етапи працюють разом. Коли людина не хоче розуміти цього й не хоче працювати над собою, пробачте, чарівних кнопок у нас немає. Якщо людина усвідомлює це, то іноді й звичайний мукалтин може допомогти», – каже Ірина Герасименко-Карпеченкова.
Основне – індивідуальний підхід
У структурі відділення є 30 реабілітаційних і 10 неврологічних ліжок. На реабілітації є діти з аутизмом, ДЦП, парезами, паралічами, наслідками травм, інсультів, запальних захворювань нервової системи, з вадами розвитку нервової системи, затримками розвитку, всіма патологіями хребта, сколіозами, аномаліями розвитку, хворобою Пертеса, роздробленням суглобів чи після ревматичних хвороб.
Дитина потрапляє до лікарні лише за направленням спеціаліста, а не сімейного лікаря. Потім її оглядає мультидисциплінарна бригада, в якій основний – лікар фізичної та реабілітаційної медицини (ФРМ). Він розробляє програму реабілітації.
До бригади також входять логопед, психіатр, ортопед, окуліст, невролог, психолог, реабілітолог і ерготерапевт. Як розповідає Лариса Виходченко, ця бригада оцінює стан дитини, її функції й кожен дає вказівки, в якому напрямку рухатися.
«Відділення заповнене повністю. Госпіталізація у нас планова і по черзі. На базі поліклініки є амбулаторна реабілітація. Ті, кому незручно лежати в стаціонарі, можуть пройти реабілітацію у такий спосіб», – каже завідувачка та стукає у двері до кабінету ерготерапевтки.
Фахівчиня саме проводить заняття із пацієнткою. Настя обережно складає кольорові кубики до банки, аби відновити найважливіші функції кисті – силу, захоплення та утримання предмета. Дівчинка хворіє на парез.
«Ерготерапія – це доволі новий напрям у медицині, він з’явився з розширенням реабілітаційних послуг. Він адаптовує дітей з інвалідністю до повсякденного життя», – пояснює пані Лариса.
Поки кабінет обладнаний не до кінця. За планами лікарів, у ньому має бути мініатюрна кухня з плитою, умивальником, мікрохвильовою піччю й холодильником, щоб діти вчилися самостійно себе обслуговувати.
Однак тут вже розробили, приміром, дошки для розвитку моторики, а також отримали від партнерів та спонсорів засоби, які можуть допомогти дітям з інвалідністю та затримками розвитку опанувати нові навички.
«Оксана Миколаївна їздить на конференції й намагається нам звідти привозити подарунки», – посміхається завідувачка.
Пані Оксана показує масу для розминання, яка схожа на звичні для нас кольорові слайми, але значно якісніша і безпечніша. Тактильні відчуття діти розвивають тут колючими, гладенькими, пухнастими м’ячиками різної форми. Для вдосконалення дрібної моторики підготували маленькі зірочки, а ще пропонують пінцетом діставати з банки макарони.
«Одеська винахідливість», – жартує пані Лариса.
Застібати ґудзики дітей вчать за допомогою спеціального гачка, а на прототипі черевичка показують техніки шнурування та зав’язування вузликів. Спеціальна палиця з щипцями допомагає людям на кріслах колісних підняти предмет із підлоги.
«Ось подарували столовий набір для діток, які не можуть захопити ніж і виделку. У них неправильний захват, але це приладдя їм зручніше тримати, щоб донести їжу до рота самостійно», – пояснює ерготерапевтка.
«Діти йдуть потоком»
Завершується заняття у логопедині Олени Вакули. Жінка каже, що іноді складно встигнути прийняти усіх, оскільки пацієнтів дуже багато. До неї звертаються з порушеннями дихання, артикуляції. Також фахівчиня комплексно працює над розвитком мовлення, звуковим поліпшенням мови, мовленнєвої активності.
Найчастіше ускладнення виникають в ранньому віці, при пологах або після перенесених інфекцій і травм.
«У нас дуже великий віковий діапазон: дітки від півтора рочка і до підліткового віку. Найперша діяльність – ігрова. Дитина в процесі гри розвивається, ми знаємо, в які правильні ігри грати й впроваджуємо наші методики. Одна з найсучасніших – сенсомоторна інтеграція», – розповідає логопединя.
За цією методикою фахівці працюють з усіма сенсорними системами: вестибулярною, дотиковою, пропріоцептивною, що відповідає за усвідомлення тіла у просторі, зоровою, слуховою, нюховою та смаковою.
«Ми надаємо рекомендації батькам, бо людям нікуди звернутися. Розповідаємо мамам, що далі робити, адже вони найкраще допоможуть своїй дитині, бо проводять із нею більше часу», – каже пані Олена.
Близнюки Єгор і Микита прийшли на обстеження до психіатрині. Вони обоє постраждали під час пологів, у травні їм виповнюється 18 років і це їхній останній візит до відділення. Єгор зосереджено розглядає книгу.
Тетяна Крижановська пояснює, що тут досліджує, наскільки уважною є дитина, наскільки розвинене мовлення, пам'ять і у такий спосіб визначає, який у дитини рівень інтелекту.
«Те, що тут роблять – дуже важливо. Не тому, що я тут працюю, а тому, що роль психіатра, як і логопеда, важлива. Хотілося б, щоб був ще спеціаліст дефектолог. Тому що тут ми можемо на найбільш ранньому етапі виявити дітей, які мають особливі освітні потреби. Багато мам навіть поняття не мають, що існує така програма, на які втручання вони мають право, як їм можуть допомогти. Батьки вперше чують про це. А потім є зворотний зв'язок і я отримую від цього велике задоволення, коли вони приходять вдруге на реабілітацію і кажуть, що тепер поряд з дитиною є тьютор або вихователь в дитячому садочку, чи в школі помічник вчителя. І так приємно на душі стає, що ми допомогли цим дітям», – зізнається психіатриня.
У залі, де займаються інструктори з лікувальної фізкультури, гамірно. Тут працюють з дітьми зі сколіозом, із затримками розвитку, проводять суглобову гімнастику. Двері не зачиняються з восьмої годину ранку. Фахівці розповідають, що спостерігають справжній «бум» дітей зі сколіозом через онлайн-навчання.
«Минулого року в дитини був сколіоз першого ступеня, батьки не звернули на це увагу. Прийшли за рік і у неї сколіоз третього ступеня, а це вже корсет. Порушується робота серцево-судинної й дихальної системи, не кажучи про головні болі, болі в спині тощо. Дуже багато дітей з хворобами Пертеса – це некроз голівки стегна, який виникає спонтанно. У такому випадку дитину не можна вертикалізувати, вона повинна ходити на милицях і створювати комфортні умови суглобам. Вона приходить до нас на ЛФК, щоб дочекатися, коли почне наростати голівка. Якщо цього не зробити – втратяться функції суглоба й буде інвалідність», – пояснює завідувачка.
Загалом у відділенні працюють близько 50 людей. Персоналу не вистачає: особливо бракує спеціалістів-реабілітологів, лікарів ЛФК, фізичних терапевтів, ерготерапевтів.
Пані Лариса наголошує, що навантаження – колосальне, оскільки до них звертаються діти не лише з Одеси, а й з усієї України. До того ж реабілітація повністю безплатна. Останнім часом побільшало переселенців із Миколаївської та Херсонської областей.
Розвиток коштом міжнародних донорів
«Нам зробили ремонт у чотирьох палатах за гроші з обласного бюджету, кабінет психолога, косметичний ремонт в ординаторській і масажному кабінеті», – розповідає Лариса Виходченко.
Усі інноваційні зміни переважно впроваджують завдяки допомозі благодійних фондів та міжнародних організацій.
Так, окрім «Учбової кімнати», яку допомогли облаштувати благодійники з Ізраїлю, у реабілітаційному відділенні отримали допомогу від ЮНІСЕФ. Завдяки організації тут побудували інклюзивні душові та вбиральні.
У двох палатах є дорогі стельові підіймачі для вертикалізації хворих, отримані за кошти благодійників. Спеціальне обладнання може допомогти перекласти хворого на підвісі.
За спонсорську допомогу придбали й «клітку-павука» та вертикалізатори у реабілітаційний зал, які допомагають у відновленні дітей з порушеннями рухового апарату.
«Ми подали заявку на проєкт від японської фірми, яка надає допомогу реабілітаційним відділенням, але не знаємо, пройшли ми чи ні. Там треба було розробити серйозний проєкт, ми спробували своїми силами. Побачимо», – каже завідувачка.
За її словами, після початку повномасштабного вторгнення стало більше можливостей для того, щоб осучаснити медичне обладнання ― однак і запитів теж побільшало, як і вимог від донорів.
«Хотілося б мати сучасний ремонт, але я навіть не уявляю, як це зробити, бо ми не можемо випасти з графіка ні на день. У нас дуже багато дітей приходять повторно. Завдяки цій навчальній кімнаті вони мають чим зайнятися. У них є інтереси, вони тут дружать, люблять ці візити й потім приїздять сюди, як у табір. Ми всіх обслуговуємо, нікому не відмовляємо», – каже медикиня.
***
Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю СІД Медіа Груп і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
