Біля моря легше: як підприємиця з Авдіївки доставляє одеситам очищену воду
-
-
>
-
>
-
>
3590
Ірина Колесова понад рік тому відкрила підприємство в найпівнічнішому районі Одеси. Компанія спеціалізується на очищуванні та доставці питної води. Щоденно попри ракетні удари її підприємство доставляє сотні літрів води до споживачів.
Кореспондентка Район.Одеса поспілкувалась з підприємицею про те, чому вирішила займатись очищенням води, що спонукало переїхати з Дніпра, і чи розібралась у правилах гри на одеському ринку.
∗∗∗
Навігатор веде сюди дворами-манівцями. Уздовж Південної дороги, яка прямує на Миколаїв, на вулиці Семена Палія височіють багатоповерхівки радянського зразка ― а біля їхнього підніжжя чергуються різноманітні підприємства. Серед них – «Здорова вода», франшиза, яка існує в багатьох містах України. Втім, вивіски на цій локації немає.
У невеликому приміщенні стоять стелажі з п’ятилітровими ПЕТ-пляшками, бутлі в кольорових чохлах та сучасна очисна система. Також обладнано місце, де можна набрати воду ― і поки тривають оглядини, персонал обслуговує клієнтів.
Авдіївка
Ірина Колесова пригадує, що в дитинстві Авдіївка пахла стиглими абрикосами, а двір здавався цілим всесвітом. І що ніколи не думала, що доведеться кудись переїздити. Але 2014 року через активні обстріли разом із чоловіком вимушено рік прожила в Покровську. Повернулись, коли все більш-менш стабілізувалося.
За освітою Ірина – кухар-кондитер, але практично завжди була причетною до підприємництва. Спочатку допомагала родичам-підприємцям, а потім започаткувала власну справу.
«Я придбала кондитерський набір для виготовлення шоколаду, щоб порадувати подругу. Всім так сподобалося, що мене почали переконувати виготовляти набори під замовлення. Спочатку я подумала, що то дурниці, та й кому це продавати – але потім вирішила все ж спробувати», – розповідає жінка.
З часом, окрім шоколаду, підприємиця почала виготовляла композиції з квітів.
«Мені сподобався результат, клієнтам теж: це підтверджували замовленнями. Композиції замовляли переважно ті, хто виїхав із міста в першу хвилю війни – для батьків, бабусь і дідусів», – пояснює Ірина.
Пізніше жінка наважилася відкрити квітковий магазин, адже в містечку на той момент «не було магазину з красивими букетами». У повномасштабну війну, як і всі довкола неї, не вірила.
«Я вже займалась підготовкою до 8 березня. Замовляла квіти з Харкова, а вийшло, що ми змушені були виїздити», – пригадує жінка.
Дніпро
До того, як опинитися в Дніпрі, Ірина з чоловіком двічі потрапили під обстріли – і, як вона наголошує, дивом залишились живі. Спочатку жінці не хотілося нічого робити. Складно було навіть просто вийти на вулицю. Батьки подружжя виїздити відмовились, що вплинуло на емоційний стан переселенців.
Але коли моральний стан стабілізувався, Колесова почала замислюватися, як із нуля почати бізнес у Дніпрі.
«У нас були невеликі заощадження, і я думала, що цього достатньо, щоб відкрити квітковий магазин», – пояснює підприємиця.
Ірина активно моніторила різноманітні навчання та конкурси. Невдовзі вона долучилася до проєкту, перемога в якому давала змогу жінкам отримати грант на власну справу. Гранту вона в результаті не виграла, але отримала заохочувальний подарунок – ноутбук, а також досвід написання бізнес-планів.
«У проєкті я писала бізнес-план на відкриття квіткового магазину. Моєю менторкою була власниця квіткового бізнесу, якому вже багато років. І вона пояснила мені, що це дуже складна сфера, яка потребує постійних вкладень. До того ж квіти швидко псуються, а тоді якраз почалися відключення світла. Та й взагалі це не товар найпершої потреби. Якщо в людей немає грошей, то це перше, на чому вони зекономлять», – каже Ірина.
Ретельно все зваживши, жінка вирішила зайнятися очищенням та доставкою води, хоча це й була зовсім нова сфера.
Загалом у Дніпрі Ірина прожила 11 місяців, там і почала писати бізнес-план на отримання гранту на власну справу від урядової програми «єРобота».
Одеса
Дописувала проєктну заявку вже в Одесі. А коли отримала підтвердження від центру зайнятості, то, з одного боку, дуже зраділа, а з іншого – налякана. Оскільки перебувала в чужому місті й не знала, як усе складеться.
Сума гранту складала 250 тисяч гривень. Ці кошти Ірина витратила на очисне обладнання, яке замовили в українського виробника. Дрібніше обладнання вона докупляла за власний кошт.
Найскладніше, зі слів Ірини, було знайти підхоже для підприємства місце. Щойно вона з чоловіком оселилась у селищі Котовського, то одразу обійшла все навколо у пошуках приміщення.
«У цьому місці не було ніякої води на розлив, лише один старий водомат у закапелку. У, м'яко кажучи, не найкращому стані. Проте приміщень під оренду теж не було. Ми ходили так десь місяць. І в якийсь день тут були відчинені вікна. Я наважилась підійти й запитати – і виявилось, що приміщення справді здають в оренду. Ось так ми знайшли своє місце», – розповідає жінка.
Там був потрібен мінімальний ремонт. Пара закупила стелажі, тару, помпи. А коли розпочали роботи, у найближчому супермаркеті поставили новий водомат.
«Перша моя думка – дуже «вчасно»! Ми тоді зрозуміли, що зовсім не знаємо правил гри у великому місті», – пояснює підприємиця.
Згідно з умовами гранту, потрібно, щоб упродовж пів року наймані працівники вже взялися до роботи. Чотири місяці дуже швидко минули і терміново потрібно було когось знайти.
«І, знаєте, буває таке, що от заходить людина й ти одразу розумієш, що вона тобі подобається і підходить», – наголошує Ірина.
Зараз тут трудяться дві співробітниці – Ніна, переселенка з Вугледару, і Світлана – одеситка.
«Я йшла і побачила, що тут щось відбувається. І вирішила зайти, бо якраз шукала роботу. Мене фізично сюди потягнуло, хоча для мене це було нетипово, і зазвичай я нікуди не заходжу», – пояснює Ніна, яка сидить за столом і обслуговує клієнтів.
Історія працевлаштування другої співробітниці не менш цікава. Дочка Світлани разом із сином теж проходила повз. У той момент вітер перевернув рекламний штендер. Жінка почала його підіймати, до неї підійшла власниця. Вони розговорились і ось так Ірина взяла на роботу її маму.
В обов’язки працівниць входить прийом замовлень телефоном і внесення їх у базу. Також співробітниці миють бутлі спеціальним знезаражувальним розчином та наливають воду у пляшки, коли приходять клієнти.
Надалі Ірина планує розширити штат і найняти ще одного співробітника – кур’єра, щоб максимально скоротити час між замовленням і доставкою води до клієнтів.
∗∗∗
Звичайна водопровідна вода в результаті очистки стає не просто придатною для вживання, а й, зі слів Ірини Колесової, корисною. Вода проходить крізь систему зворотного осмосу та мінералізатори.
Усе відбувається так: система створює тиск, у результаті якого молекули води просочуються через напівпроникну мембрану в зону ненасиченого розчину (чисту воду). Елементами системи є вугляні фільтри, які очищують воду від каламутності, забарвлення, сторонніх смаків і запахів, а також ультрафіолетова лампа випромінення якої руйнує бактерії, віруси та інші патогенні мікроорганізми.
Відфільтрована, майже дистильована вода зберігається в спеціальних бочках. Тепер її треба мінералізувати, тобто наситити мінералами й мікроелементами. Підприємство Ірини пропонує два види мінералізації – з більшим і меншим ступенем насичення.
«Вода з невисоким вмістом мінералів підходить для приготування чаю, кави, їжі, бо не залишає накипу. А більш мінералізована підходить для щоденного споживання. Втім, частіше купують менш мінералізовану», – пояснює Ірина.
Є й інші типи мінералізації – наприклад, кремнієва. Але, як зазначає підприємиця, вони вже не для широкого загалу, а для поціновувачів.
До моменту, коли робила закупку, про обладнання Ірина не знала нічого. Вона звернулася до виробника й там їм дібрали й укомплектували все відповідно до бюджету. Потім спеціалісти на місці налаштовували систему, щоб показники відповідали дозволеним нормам.
«Нас виручає те, що маємо знайомого авдіївця, який мав пов'язаний із водою бізнес, але через війну виїхав у Південне (нещодавно перейменоване на Порт-Аненталь ― ред.). Коли в нас виникають якісь питання, ми просимо в нього допомоги. І він завжди дає корисні поради», – пояснює підприємиця.
∗∗∗
Коли розлив води тільки відкрився, Ірина роздавала листівки та на певний час запровадила спеціальні ціни на воду. Так з'явилася невелика база постійних клієнтів. Задля економії коштів, базу клієнтів та замовлення поки ведуть в електронній табличці.
«Здавалось, що все буде легко, проте на ділі все виявилося складніше, ніж ми уявляли. Спочатку ми повісили тут плакати та встановили штендер із рекламою. Але потім до нас завітали представники «Одесареклами» і ми все прибрали, бо, як виявилося, для таких конструкцій потрібен відповідний дозвіл. Я пам’ятаю, як сиділа і плакала, бо не знала, що робити», – пригадує Ірина.
Опанувавши емоції, підприємиця зателефонувала на гарячу лінію громадської організації «Право на захист», де їй порадили наклеїти рекламні вивіски ізсередини. Цьому сприяли й прозорі двері.
Поки висіли банери, заходило більше клієнтів. А потім настав період, коли жінка не знала, за що чіплятись: продажі не такі великі, щоб вкладати гроші в рекламу, а без реклами не буде великих продажів.
«Був момент, коли я не знала, платити працівникам зарплату чи запускати рекламу», – зізнається Колесова.
Жінка каже, що зараз складнощі теж є, але справи йдуть значно краще. Поступово вона почала замовляти рекламу в місцевих пабліках і запускати таргетовані оголошення.
«Наші клієнти, які раніше брали воду у водоматах, рекомендують нас знайомим. Деякі розповідали, що навіть відганяли людей від інших водоматів і направляли сюди», – усміхається жінка.
Зараз воду доставляє Іринин чоловік, а вона продовжує шукати різноманітні проєкти, щоб залучити гроші для розвитку підприємства.
∗∗∗
Наразі Ірина веде інстаграм-сторінку самостійно. Жінка завжди в пошуку чогось нового для бізнесу. Іноді вони з чоловіком їдуть до моря, щоб подивитися на воду та познімати бутлі на фоні хвиль.
«Я дивлюсь на цю стихію, чую цей шум – і він мене заспокоює», – пояснює підприємиця.
В інтернеті Ірина натрапила на сторінку з чохлами для бутлів. Спочатку думала замовити, але вирішила запропонувати зробити чохли родичці-швеї. Зрештою, Колесова придбала в неї 15 чохлів, щоб розбавити інтер’єр приміщення, а в її чоловіка – підставки під бутлі.
Для масштабної реалізації цей виріб Ірина поки не розглядає, бо все потребує реклами – але пізніше планує спробувати й це. Тоді в підприємиці вийде повноцінний сімейний підряд.
Жінка наголошує, що часто хвилюється через нестабільність законодавства й постійні нововведення. А відсутність чітких інструкцій нагадує ходу по канату. До того ж підприємцю складно без сторонньої допомоги, наприклад, бухгалтера. А це додаткові витрати.
«Потрібно підлаштовуватися під ринок. Це непросто, бо конкуренція чимала – але і людей багато. Тому є надія, що в кожного буде свій хлібчик», – пояснює підприємиця.
∗∗∗
Ірина Колесова каже, що до обстрілів вони звикли, і порівняно з тим, що було вдома, тут не так уже й страшно. До Одеси переїхали, бо біля моря їм морально легше.
«Звичайно, до Авдіївки дуже хочеться, але я розумію, що, мабуть, ми туди вже ніколи не повернемось. По-перше, зараз це окупована територія, а по-друге, місто вщент зруйноване. Я вдячна Богу, що мої рідні звідти виїхали. Тепер вони також живуть в Одесі», – зазначає жінка.
У планах в Ірини відкрити декілька філіалів підприємства та працювати на всю Одесу й область.
«Трапляються моменти, коли хочеться все кинути, бо складно. Але надія є. Я розумію, що зараз розширення звучить як якась фантастика, але в мені звідкись узялася впертість, якої раніше не було. Живучи в Авдіївці, й я не могла назвати себе цілеспрямованою людиною. Ніколи не писала гранти, ніколи особливо не прагнула навчатись. А зараз я хапаюсь за всі можливості та намагаюсь побудувати своє життя спочатку», – підсумовує підприємиця.
∗∗∗
Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю СІД Медіа Груп і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
