Поки не Порт-Аненталь: як живе наймолодше місто Одещини, яке скоро перейменують
-
-
>
-
>
-
>
5880
Місто Южне, яке отримало свою назву за часів СРСР, скоро може отримати нову. На виконання закону про деколонізацію його планують перейменувати у Порт-Аненталь. Наприкінці березня Парламентський комітет з питань організації державної влади вирішив рекомендувати Верховній Раді змінити назву, яка не відповідає стандартам мови. Але остаточно перейменування мають схвалити народні депутати.
Щоб з’ясувати походження незвичної назви, як «долина Анни» пов’язана з російською імператрицею та торговим портом, а також чому місто колись могли перейменувати у Сичавськ, кореспондентка Район.Одеса відвідала місто. Ірина Дімітрова побувала в місцевому краєзнавчому музеї, відвідала греко-католицьку церкву Петра та Павла, побачила оригінальну «бібліотеку» просто неба, море за колючим дротом та найкрасивіші сквери Одещини.
Наймолодше місто Одещини: без «хрущовок» та з велосипедними доріжками
Приморське місто Южне, яке розташоване за 40 кілометрів на схід від Одеси, торік відзначило своє 45-річчя. Наразі тут проживає понад 30 тисяч людей. Перше, що впадає в око у місті – чисті узбіччя та тротуари, велика кількість урн, лавочок, велосипедні доріжки та відсутність «хрущовок».
Замість сірих, однотипних п’ятиповерхівок для працівників порту та Одеського припортового заводу тут будували дев’ятиповерхові будинки. Приватна забудова в Южному є лише на околиці, де свого часу облаштували відповідний мікрорайон. Саме там місцевим давали ділянки під дачі, а в центрі міста будували виключно багатоповерхівки.
Привертає увагу й те, що в невеликому місті, яке можна обійти пішки, майже на кожній вулиці щось лагодять, висаджують дерева та прибирають сміття – в Южному вдосталь комунальників у зелених та помаранчевих жилетах.
На міській автостанції можна купити чи не найдешевші біляші на Одещині: 35 гривень за один. Ліплять та смажать їх прямо при покупцях. Від автостанції до місцевого краєзнавчого музею, який зараз розташований у приміщенні будинку культури, йти пішки сім хвилин.
До речі, раніше в Южному навіть не було громадського транспорту. Лише з 2010 року містом почав курсувати автобус, яким також можна доїхати до сусідніх сіл. Взимку, восени й навесні пасажири їздили безкоштовно, платити доводилось лише під час курортного сезону, коли до Южного приїздили відпочивальники.
З директоркою краєзнавчого музею Тетяною Єрошенко-Афанасьєвою ми зустрілися біля будинку культури, навпроти відомого на Одещині спортивного комплексу «Олімп», побудованого за кошти припортового заводу. Наразі спортивний комплекс, який відкрили у 2004 році, знаходиться в комунальній власності.
Краєзнавчий музей Южного працює з 2007 року. У приміщення будинку культури музейники переїхали шість років тому.
На першому поверсі будинку культури – штаб гуманітарної допомоги. Чистий, вживаний одяг на вішаках та дитячі іграшки в коробках нагадують, що десь неподалік від цього квітучого міста біля моря – війна і в ньому живуть також ті, хто втратив власну домівку.
Південне, Порт-Аненталь, Оріяна чи Сичавськ: як Южному обирали нову назву
Йдемо з пані Тетяною до зали з експозицією присвяченій заснуванню міста. Будівництво Одеського припортового заводу та морського порту «Южний» почалося в 1973 році. Через декілька років влада вирішила побудувати селище для працівників порту й заводу. Для нового, тоді ще безіменного, населеного пункту обрали місце на узбережжі, неподалік від села Сичавка.
«Наше місто, – тоді ще селище, побудували на землях Сичавського радгоспу. Його будівельна назва – Нова Сичавка. Тобто, перше, що бачили люди, які приїздили на будівництво, – вказівник саме з цією назвою. Але це неофіційна назва, яка іноді зустрічалася і газетах. Перша формальна назва поселення – Южний», – розповіла завідувачка музею.
Селище будували декілька років, 1978-й вважають роком його заснування. Коли перші будинки по проспекту Миру були готові до заселення, постало питання про назву.
«У нашому музеї зберігається протокол загальних зборів працівників Одеського припортового заводу, на якому обрали назву селища. Тоді запропонували лише одну – Южне. Перед цим, 13 квітня, ухвалили назву порту – Южний. Інших варіантів, як назвати селище, де житимуть працівники порту та заводу, просто не було», – розповіла пані Тетяна.
У перший будинок Южного люди заселилися наприкінці грудня 1978 року, а в наступному році у селищі мешкали вже 800 жителів. На будівництво та працювати в порт і на завод приїздили спеціалісти з усіх регіонів України, а також з Уралу, Башкортостану, Алтаю.
Вже 1993 року селище Южне отримало статус міста обласного підпорядкування. Після адміністративної реформи воно увійшло до складу Одеського району.
У 2019 році морський порт Южний, за правилами української мови, перейменували на Південний, а торік на виконання законодавства про деколонізацію постало питання про перейменування й самого міста.
При міській раді створили робочу групу, яка приймала пропозиції від жителів міста стосовно нової назви. Пропозицій надійшло чимало, з них обрали 12, серед яких Аненталь, Порт-Аненталь, Оріяна, Доброморськ, Мореслав, Портовськ, Причорноморськ та Сонячноморськ.
У середині жовтня минулого року відібрані назви винесли на голосування, яке тривало в онлайн та офлайн-форматах п'ять днів. В опитуванні взяли участь 11% жителів, більшість із яких – майже 2 тисячі – віддали перевагу Південному. За Порт-Аненталь чи Аненталь проголосувало 130 містян, Оріяну підтримали менше сотні опитаних.
У листопаді минулого року депутати міськради попросили Національну комісію зі стандарту державної мови виключити Южне з переліку на перейменування, щоб залишити стару назву. Прохання не вдовільнили, тож у грудні 2023 року на розгляд ради винесли три версії нової назви міста – Південне, Порт-Аненталь та Оріяна.
За Південне проголосувало шість депутатів, у тому числі й міський голова Володимир Новацький, Порт-Аненталь підтримали три депутати і лише один проголосував за Оріяну.
Остаточного рішення щодо перейменування міська рада не прийняла – віддала це Верховній Раді. Парламентський комітет з питань організації державної влади вирішив рекомендувати Верховній Раді затвердити назву Порт-Аненталь.
Аненталь із німецької означає «долина Анни». Село з такою назвою за 20 кілометрів від сучасного Южного у другій половині ХVIII століття заснували німці, які отримали землі у користування на пільгових умовах від російської імператриці Катерини ІІ. Наразі це село називають Нові Білярі, саме на його території розташований припортовий завод.
За словами Тетяни Єрошенко-Афанасьєвої, свого часу навколо міста було багато німецьких поселень, одне з найближчих – Визирка.
«Якби Южне заснували на місці села Аненталь, було б логічно перейменувати місто саме так, бо це його історична назва. Якщо ж перейменовувати місто за першою назвою, то треба обирати іншу. Колись була ідея назвати місто Сичавськ. Принаймні, років вісім – дев’ять тому, міський голова говорив про те, що якби Южне, за законом про декомунізацію, підлягало перейменуванню, його б назвали саме так», – розповіла завідувачка музею.
До речі, село Сичавку заснували наприкінці ХVIII століття селяни, які у пошуках кращого життя приїздили у південні регіони з північних і центральних областей України.
За словами пані Тетяни, наразі в місті є ініціативна група, яка хоче довести, що назва «Порт-Аненталь», пов’язана з імперською політикою колонізації та імператрицею Катериною ІІ, яка знищила Запорізьку Січ.
«Можливо місто треба було б перейменувати, як і порт, просто переклавши назву українською. До речі, у деяких газетних нарисах 70 – 80 років та за спогадами вчительки, яка в ті часи викладала у школі, тоді назву міста перекладали, тобто, російською писали Южне, а українською – Південне. Назву ж Миколаєва не змінили, просто переклали українською», – розмірковує пані Тетяна.
Макет фрегата, шахтний телефон та кирзові чоботи
У музеї Южного можна побачити багато цікавих, а іноді й незвичайних експонатів. Серед них – кирзові чоботи, які у 70-х роках минулого століття носили будівничі міста, радіола, дерев’яна етажерка, сервант. У минулому столітті такі речі були майже у кожній квартирі, та й зараз їх можна побачити у будинках літніх людей.
На окремому стенді розміщені символічні ключі та фрагменти стрічок, які перерізали при відкритті міської лікарні, музею, «Олімпу». Є серед них і ключ від міста – точніше, від першого будинку на проспекті Миру, 17, який заселяли 28 грудня 1978 року.
Ключ довго лежав на заводі, а тоді його передали в музей. Макет фрегата та великий, стаціонарний телефон із гучним дзвінком співробітникам краєзнавчого музею вдалося перенести з музею порту. Зараз той музей не працює.
«Цей телефон називають шахтний, бо саме такі апарати використовували у шахтах. Лише його гучний дзвінок можна було почути глибоко під землею. Крім того, такі телефони були у машинних відділеннях кораблів, де завжди дуже шумно. У музеї порту він був ще підключений до мережі й гучно дзвонив. Наразі у будівлі того музею ще залишився великий макет порту, але поки його ніяк транспортувати, та й поставити немає куди», – розповіла пані Тетяна.
Можна побачити у музеї портрети видатних жителів Южного. Серед них – народний вчитель України Микола Гузик. Він жив у Южному та викладав хімію. Ще у 1987 році оголосили конкурс на проєкт авторської школи. Микола Гузик запропонував проєкт за власною методикою.
З-поміж трьох тисяч проєктів тоді відібрали лише шість. Переможці, серед яких був і вчитель з Южного, отримали фінансування на будівництво власної школи. Першу школу за авторською методикою в Україні побудували саме у Южному.
У 2010 році Миколі Гузику надали звання Народний вчитель України. Тоді таке звання в країні мали лише 12 вчителів.
«Відомий вчитель кілька днів не дожив до свого 80-річчя, помер у 2021 році. Зараз школу очолює його дружина. Авторська методика викладання грунтується на тому, щоб навчити дитину вчитися, а не демонструвати знання. Крім того, у школі діє принцип – не оцінювати всіх дітей однаково», – розповіла пані Тетяна.
Жив у Южному і відомий український альпініст Владислав Терзиул, який підкорив усі 14 найвищих гір планети, так званих «восьмитисячникі», (їхня висота над рівнем моря перевищує вісім тисяч метрів). Ще їх називають «Короною Землі». Під час останнього сходження альпініст потрапив у снігову лавину й загинув.
Також народився й виріс у Южному Юрій Чебан – дворазовий чемпіон із веслування на каное. Місцеві жителі пам’ятають, як хлопець свого часу тренувався тут у ставку неподалік.
Під час повномасштабного вторгнення спортсмен продав на аукціоні дві олімпійські золоті медалі, завойовані у 2012 та 2016 роках, а також срібну. Виручені з продажу 200 тисяч доларів Юрій Чебан передав на допомогу українським військовим.
Читайте також: Мусили прижитись на чужині: сім’ю Емілії Дзіпак примусово переселили на Одещину
Замість «Міста майбутнього» – уламки ракет і фото загиблих військових
Після зали історії міста переходимо з Тетяною Єрошенко-Афанасьєвою та провідною зберігачкою фондів музею Наталією Черкашенко до експозиції, присвяченій війні з Росією.
Колись тут була експозиція «Місто майбутнього», яка розповідала про досягнення й здобутки жителів Южного. Після повномасштабного вторгнення працівники музею через страх обстрілів перенесли всі експонати у сховище. Влітку позаминулого року в залі почали робити нову експозицію, яку доповнюють і зараз.
«Перші експонати передав нам Геннадій Тихонов – житель Южного та учасник АТО, який очолював місцеву спілку ветеранів. Завдяки йому вдалося зібрати колекцію шевронів наших військових. Є тут футболка військового з нашого міста, пробита уламками. Під час обстрілу чоловік вцілів, бо був у бронежилеті. Є і куртка загиблого військового, понівечений ударом мобільний телефон», – розповіла пані Тетяна.
Геннадій Тихонов, який допомагав збирати експозицію музею, загинув 12 серпня 2022 року. Його амуніцію та повну флягу води, яку він не встиг випити, музею передала дружина.
На експозиції представлені картини місцевих жителів та військових, присвячені війни. Тут можна побачити малюнок школярки з Херсона, яка зараз живе в Южному. Цю картину дівчина продала за 400 гривень, які передала українським військовим.
На окремому стенді – прізвища 52 військових із Южного, які загинули на фронті.
«На війні загинув наш спортсмен – кандидат у майстри спорту з шахів Сергій Мазуров. Його фото є на календарі Національного Олімпійського комітету, де розміщені світлини всіх українських спортсменів, які загинули після початку повномасштабного вторгнення. З червня 2022 року в полоні перебуває ще один наш спортсмен, Родіон Номіровський. Росіяни захопили його під Харковом. На його повернення чекає мама. Вона передала у музей єдиний лист від сина, який він відправив з полону», – розповіла пані Тетяна.
Є на експозиції світлини, присвячені обороні острова Зміїний та ліквідації російського десанту в Коблевому.
Коли навесні 2022 року оборонці Зміїного припинили вогонь, вважалось, що вони загинули. Тоді спорядили спеціальну команду з трьох капеланів та лікаря, щоб вони забрали тіла загиблих та доставили їх на батьківщину. У цій команді був капелан із Южного Олександр Чоков.
Чоловіка разом з іншими росіяни забрали в полон. Під час чергового обміну полоненими Олександр повернувся додому. Наразі він часто приходить до музею.
У лютому 2022 року в селі Коблево, неподалік від Южного висадився російський десант, який швидко знешкодили бійці 28 механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу. Тоді окупанти втратили 25 людей.
«Перші дні війни вся увага южненців була прикута до Миколаєва, від нього до нашого міста не так вже й далеко. Тож якби росіяни захопили Миколаїв, то Южному й Одесі довелося б дуже складно. Тоді вже не було б зернового коридору, росіяни були б у Придністров’ї, Молдові й контролювали б Чорне море. Тож українські військові на чолі з генералом Марченком відстояли не лише Миколаїв, а й Одещину», – розповіла завідувачка музею.
На експозиції представлені частина крила ракети та шахеда, які збили сили ППО над Южним. Уламки впали на кладовищі й пошкодили пам’ятники. Є тут і уламки російської ракети «Ураган», які військові привезли з фронту.
У цій залі можна побачити й трофеї – те, що колись належало російським окупантам. Це махорка для отруєння жуків у меблях, брудні речові мішки із нашитими «зетками», георгіївськими стрічками й триколорами. На думку працівників музею, ці речі належали зекам, яких мобілізували на війну.
Є тут і спортивні експонати – м’яч із підписами гравців місцевої баскетбольної команди, яка виграла чемпіонат України. Після перемоги баскетболісти виставили свій м’яч із підписами на продаж, виручені кошти передали українським військовим.
М’яч придбав чоловік із Таллінна, який відразу передав його у краєзнавчий музей. Також біля експозиції висить написаний на тканині плакат, з яким у перші дні вторгнення жителі виходили до великого якоря на в’їзді у місто.
Як вишиванка з Черкащини та іконостас із Львівщини опинилися в Одеській області
Чи може бути давня історія у міста, якому всього 46 років? Так, і це історії тих, хто приїхав працювати в порту й на заводі 30 – 40 років тому, а також їхніх родин.
У краєзнавчому музеї Южного є етнографічна експозиція «Українська світлиця», яку створили у 2018 році. Тут зберігають експонати, яким понад 200 років. Їх принесли в музей жителі міста, які приїхали сюди з Черкащини, Полтавщини, Львівщини, Рівненщини, Донеччини, Тернопільщини та інших регіонів країни.
За словами провідної зберігачки фондів музею Наталії Черкашенко, першими експонатами були археологічні знахідки з грецького поселення, яке розташовувалося неподалік від міста, а також вишита сорочка з Вінниччини.
Є тут рубель – перша українська праска та пральна машина, який у музей принесла вчителька. Жінка знайшла його в батьківській хаті під час поїздки на Вінниччину.
«Оцю прядку приніс житель Южного. Він знайшов її у знайомих в селі Коблево, відремонтував, почистив та віддав нам. Дерев’яну скриню, дитячу люльку та рогач принесла літня жінка, яка переїздили жити до дітей і продавала квартиру в Южному. Вона хотіла викинути ці речі на смітник, але звернулася у музей. Коли розговорилися з нею, то з’ясували, що її батько працював теслею у Савранському районі Одещини. Також у неї вдома була прикрашена та розмальована дерев’яна скриня. На її кришці жінка колись написала пам’ятні для себе дати. Свого часу вона з чоловіком-військовим жила у Дрездені. Цю скриню забрала навіть у Німеччину, бо її та дерев’яний мисник для неї як придане зробив батько», – розповіла пані Наталія.
Вишиванку, якій більше століття, також принесла жителька Южного. Це подарунок її бабусі. Жінка переїхала у місто з Канівського району Черкаської області. Кожна річ у цьому залі має власну біографію. На стіні висить портрет реальної жінки.
«Місцева вчителька принесла портрет своєї мами, коли її діти збиралися робити ремонт у квартирі. Вона родом з Тернопільщини. У 50-х роках її намалював художник, який приїхав оформляти місцевий клуб. Жінка переїхала у 80-х роках у Южне і забрала мамин портрет із собою. А потім він опинився у нас», – розповіла пані Наталія.
Дуже цікава історія про те, як на Одещину потрапив фрагмент іконостаса ХVIII століття з Львівської області. Жителі Южного їздили влітку на відпочинок. В одному із сіл Львівщини будували нову церкву. Іконостас зі старої церкви, побудованої ще у ХVIII столітті, у нові будівлі не підійшов.
Тоді южненці запропонували забрати його для церкви, яку планували будували у селі Сичавка. Із перевезенням пам'ятки допоміг порт. Але сталося так, що священник у Сичавці відмовився від іконостаса. Жінка заховала його на власному горищі. Коли вона померла, то її діти віддали пам'ятку з Львівщини у школу №4 імені В’ячеслава Чорновола.
Згодом директор школи подарував фрагмент іконостаса краєзнавчому музею, інший фрагмент і досі перебуває у навчальному закладі. На музейному фрагменті зображені святі Петро та Павло, що символічно для Южного. У 2018 у місті відкрили греко-католицьку церкву імені саме цих святих.
У коридорі музею розвішані світлини з життя міста після повномасштабного вторгнення. На цих фото волонтери плетуть сітки, люди святкують весілля, хрестять дітей, збирають баклажки з питною водою для жителів Миколаєва, садять квіти, здають кров для військових, розмальовують під’їзди, висаджують чорнобривці біля палацу культури, збирають гроші на авто для ЗСУ.
«Фотовиставка символізує перемогу життя над смертю. Коли почалася повномасштабна війна, щодня до палацу культури приходив чоловік, який в один і той самий час грав Гімн України. До нього доєдналася дівчина зі скрипкою. Це є на фото, і це ознака того, що місто живе й тримається», – розповіла пані Тетяна.
На фотовиставці є світлини і її авторства.
Художня галерея для аматорів та «бібліотека» просто неба
Щоб дізнатися думку южненців з приводу перейменування, ми прогулялися містом. Біля греко-католицького храму Петра та Павла пані Надія садила квіти. За її словами, прихожани самі впорядковують клумби біля церкви. Жінка вже шість років ходить до цього храму.
Ще у 80-ті роки пані Надія разом із чоловіком військовим переїхала до Южного з Львівщини. Вона розповіла, що з усіх запропонованих варіантів нової назви їй сподобався «Оріяна».
«Дуже давно оріями називали українців, тобто тих, хто у стародавні часи жив на території України. Орії – орачі, які обробляли землю. Ця назва найбільше підходить місту. Гарна назва й Аненталь, але без «Порт». Жителі Южного свого часу багато в чому покладалися на порт – мовляв, він всі проблеми вирішить. Але це не правильно, людина має покладатися лише на себе, бути господарем на своїй землі й не боятися брати відповідальність», – розповіла пані Надія.
А ось назва Південне їй не подобається, бо села та селища з такою назвою вже є, і не лише в Одеській області.
Неподалік від храму можна набрати води зі свердловини, яку обладнали тут за допомогою міжнародних благодійників. У перший рік війни южненці дуже боялися, щоб у місті через можливі обстріли не зникло централізоване водопостачання.
Якщо прогулятися від греко-католицької церкви до центральної площі, то можна потрапити до художньої галереї Южного, де часто проводять виставки місцевих художників. На початку квітня в галереї проходила виставка молодої художниці з Одеси Анастасії Грудки. Тож вдалося не лише поспілкувалися з директоркою та зберігачкою фондів галереї, а й побачити картини, виконані у яскравих тонах та цікавій техніці – малювання плямами.
Галерею у Южному відкрили ще на початку 2000-х років. Зараз тут також розміщується громадська організація «Творче об’єднання митців Южного «Новація», яка об’єднує 16 місцевих художників-аматорів. У галереї аматори щотижня проводять майстеркласи з малювання, розпису, плетіння, в’язання для дітей та дорослих.
Як розповіла голова «Новації» та зберігачка фондів галереї Ірина Старінова, за останнє десятиріччя виставки художників з Южного проходили також в Ізмаїлі, Чорноморську, Одесі, Очакові.
За словами директорки галереї Валентини Василець, яка свого часу переїхала до Южного з Рівного, до перейменування місцеві жителі ставляться по-різному.
«Порт-Аненталь – красива назва, але це інша історія, не пов’язана з Южним. Мені до вподоби назва, яка б не стосувалася якихось історичних подій, але пасувала б нашому місту на узбережжі. Наприклад, Сонячне», – розповіла вона.
Перейменований сквер та море за колючим дротом
Южне також відоме своїми незвичними тематичними скверами. Біля палацу культури розташований сквер кованих скульптур. За словами Тетяни Єрошенко-Афанасьєвої, першу скульптуру – яблуню – створив коваль родом із Бродів, який переїхав у Южне.
Ще у 2010 році чоловік вирішив подарувати місту ковану яблуню, яку спочатку розмістили біля будівлі міської ради. Через декілька років коваль забрав коване дерево на реставрацію.
У цей час в місті проводили щорічний фестиваль ковалів. Майстри, які приїздили на фестиваль у Южне з різних областей України, залишали місту подарунки. Так у Южному з’явилася кована підкова з тризубом. Згодом біля підкови та відреставрованої яблуні виріс цілий сквер кованих скульптур.
Є у цьому сквері велика кована шафа з книгами – це місцева «бібліотека» просто неба. У цю шафу, яка не закривається на замок, книгу може принести, або взяти її з полиці, будь-хто з перехожих.
Крім скверу кованих скульптур тут є парки й сади, присвячені країнам, де є міста побратими Южного: Грузинський, Китайський, Болгарський, Турецький. Кожен парк прикрашають символи відповідної країни.
До повномасштабного вторгнення був у Южному й Білоруський сад. Також тоді містом-побратимом Южного був Могильов. На відкриття саду у 2011 році навіть приїздила делегація звідти.
«На відкритті білоруси танцювали народні танці та обіцяли подарувати скульптури для саду. Але коли почалася повномасштабна війна, адміністрація Могильова ніяк не відреагувала на те, що з території їхньої країни на нашу землю заходять російські війська. Міська рада надіслала лист адміністрації міста-побратима, але ніякої відповіді не отримала. За ініціативою музею всі документи про дружні зв’язки з Могильовим скасували. Колишній Білоруський сад тепер називаємо іменем добровольчого полку Кастуся Калиновського на честь тих білорусів, які боронять Україну», – розповіла завідувачка краєзнавчого музею.
Найбільший парк Южного – Приморський. Він розташований біля моря. Не дивлячись на те, що пройти на пляж наразі неможливо – всі проходи перегороджені щільним колючим дротом – у парку гуляють відпочивальники. Люди вдихають аромат перших весняних квітів та моря, яким наразі можна милуватися лише здаля.
Про те, що війна десь поруч, нагадує не лише колючий дріт, який перегороджує вихід на пляж, а й повітряна тривога, яка лунає тут доволі часто, фото загиблих військових на площі та панахиди за загиблими на війні. Загиблих військовослужбовців, як і в будь-якому іншому місті України, южненці проводжають в останню путь із живими квітами та навколішки.
***
Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю СІД Медіа Груп і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.
Читайте також: Болгарські села на Одещині: Зоря, де пам’ятають турецьку окупацію та увіковічнили прізвища засновників
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
