Ховала посуд від прильотів: як офіціантка з Одеси під час війни відкрила студію кераміки

«Коли, якщо не зараз», – під таким гаслом одеситка Юлія Бодько відкрила власну студію кераміки. Пропрацювавши шість років у ресторанній сфері, вона нарешті зрозуміла, чим по-справжньому хотіла б займатися. Проте почалося повномасштабне вторгнення. Спойлер: Юлію це не зупинило.

Підприємиця розповіла виданню Район.Одеса, як їй вдалося пройти усі випробування, з якими стикається бізнес в умовах повномасштабної війни, а також поділилася історією про те, як маленькими кроками, але з великою любов’ю створювалося її затишне місце для творчих починань. 

Світло

Прогулюючись Успенською холодним зимовим днем, помічаєш тепле приглушене світло, що ллється крізь великий скляний фасад. Зупиняєшся, заворожено роздивляєшся тарілочки та чашки різних форм і кольорів. Всередині тебе зустрічає привітна власниця студії з назвою, яка безсумнівно та влучно описує її атмосферу, – «Світло». 

З вінілового програвача лунає музика – платівки Юлія купляла на Староконці. Рай для естета. У приміщенні багато деталей: вироби з кераміки, картини, книги, квіти у горщиках, незвичайні стелажі. Дизайн і весь декор Юлія та її хлопець Максим придумували самі.

«Все почалося з того, що я захотіла замовити додому посуд. Це було до повномасштабної війни. Я почала натикатися на посуд ручної роботи і стало цікаво, як він виготовляється. Потім вирішила спробувати. Купила собі глину, почала ліпити. Було відчуття, що я все життя цим займалася», – розповідає дівчина.

Вона одразу купила собі пічку невеликого розміру і почала пробувати обпалювати та розфарбовувати свої вироби.

«Мені сподобалося те, що я з нічого можу створити щось: зі звичайного шматка глини, води та за допомогою високої температури ти створюєш щось вічне. Це щось, що може тебе ідентифікувати», – ділиться Юлія.

Дівчина не відвідувала жодних майстер-класів, бо була впевнена, що може навчитися сама. Згодом вона зрозуміла, що їй подобається займатися керамікою, та відчула потребу ділитися з іншими своїм вмінням виготовляти вироби з глини. З'явилися охочі серед друзів та знайомих, які були готові приходити до неї додому. 

Але перед тим Юлія спробувала продати посуд, якого ставало все більше. Вона створила сторінку в Інстаграмі, проте продавати у такий спосіб було складно – люди хочуть доторкнутися, побачити, відчути енергетику посуду ручної роботи. Підприємиця продала декілька виробів своїм знайомим та залишила цю ідею.

«У січні-лютому 2022 року я вирішила, що хочу студію. Спочатку це було щось накшталт планів на майбутнє, але потім я задумалася: це ж можна зробити зараз. Буквально за два дні до війни мені подруга надіслала логотип, який вона розробила для мене. Спочатку це була просто «Майстерня кераміки». І уявіть: ти тільки придумав, ким хочеш стати в цьому житті, але почалася війна. Ти так довго до цього йшов, зрозумів, чим хочеш займатися, що можеш зробити справою всього твого життя… Влітку полегшало морально. Друзі говорили, що час не той зараз, треба цінувати стабільність. А я психанула», – ділиться Юлія.

Одеситка розповідає, як знайшла приміщення для своєї студії. Вона мала візуалізацію: велике вікно, стіл та люди, які проходять повз та можуть бачити, як створюється посуд. 

У тому, що це було правильним рішенням, переконуємось на власні очі. Під час нашої бесіди до студії заходить жінка.

«Я побачила гарний посуд», – були її перші слова. 

Вона поцікавилася цінами на майстер-класи, взяла візитку та пішла. А Юлія продовжує розповідати історію створення свого дітища.

Словом, знайшовши приміщення в Інтернеті та побачивши його вживу, сталася «любов з першого погляду». Дівчина орендувала його вже наступного дня і почала ремонт.

«Він тривав місяць. Я не хотіла у своїй студії банальних стелажів із магазину. Ми з чоловіком поїхали в ліс, знайшли колоди та гілки, зробили стелажі та інший декор. Стільці – ручна робота майстра-дідуся з Молдаванки. Оці шишки я привезла з Карпат. А ця гілка під стелею припливла на одеське узбережжя після підриву Каховської ГЕС. Глечик теж має цікаву історію. Я побачила його у дворі багатоповерхівки. Бачу: дощ, бруд, він висить безпритульний. І я його забрала, йому тут краще», – з любов’ю розповідає власниця студії.

Стелажі у студії

Композиція з гілки, яку винесло до узбережжя Одеси після підриву Каховської ГЕС

Глечик, знайдений у дворі багатоповерхівки

Творчий простір Юлії відкрився 22 жовтня 2022 року. Майже одразу з’явилися охочі створювати посуд: сусіди, друзі. Далі спрацювало «сарафанне радіо» – підприємиця жодного разу не рекламувала свою студію.

«Найперші вироби, куплені з цієї вітрини, поїхали до Європи. Я пам'ятаю ці перші продані чашку та вазочку. Виробів на вітрині тоді було 20 штук, не більше. А дівчина-іноземка все одно змогла щось вибрати. Це було у перший тиждень роботи студії. Я була дуже щаслива», – ділиться власниця.

Ідилію зіпсували блекаути

Керамічний виріб проходить дуже довгий шлях.

Перший етап – це ліплення. Відвідувачі студії ліплять зі шматка глини на вільну тему: чашки, тарілки, свічники, вазочки. Після цього виріб проходить високотемпературне випалення – понад тисячу градусів – протягом 10 годин. Відвідувачі приходять другий раз через два тижні та розфарбовують виріб на свій смак. Після цього на посуд чекає ще один випал – і можна забирати готову роботу. У середньому на створення одного виробу йде від двох до чотирьох тижнів.

Процес розфарбовування виробу

«Коли в грудні почали відключати світло, я ще якийсь час чекала, що все налагодиться. Без світла не могла проводити випали (пічка для випалу виробів з глини знаходилася у Юлії вдома – ред.). Було багато охочих якраз у цей період, і всі вони чекали на свої вироби після майстер-класів. А світло не з'являлося. Багато студій просто закривалися. А я орендувала ще одне помешкання, тому що закритися на час блекауту – не варіант. Про тебе просто забудуть», – ділиться власниця студії.

Проте і там почали відключати електрику.

«Світло було по 9 гривень. Але я готова була платити оренду двох приміщень та за світло, тільки щоб віддавати людям їхні чашки», – згадує підприємиця.

Не залишалося іншого виходу, як встановити піч у студії. Там Юлія проводила випалювання виробів протягом місяця. 

«Було тяжко, під кінець лютого я вже пила заспокійливі. Засмучувало, що люди вимагали своїх виробів, не розуміючи, як важко і складно триматися на плаву в такий час», – розповідає дівчина.

Ще одним демотивуючим фактором у роботі Юлії були прильоти.

«Черговий приліт нагадує, в який час ми живемо. Не завжди легко створювати. Коли був приліт на Соборці, я кілька днів, йдучи ввечері зі студії, ховала весь посуд з вітрини у холодильник та вбиральню», – пригадує підприємиця.

Не дивлячись на складнощі, які постають перед бізнесом під час війни, студія кераміки продовжує працювати. Наразі майстер-класи – основний вид діяльності, але у планах власниці – додати новий формат. Юлія планує створити каталог посуду в Англії – продавати туди свої вироби. Там у неї мешкає подруга, яка допомагатиме. Дівчина каже, що в Англії, і взагалі за кордоном, посуд ручної роботи цінується набагато більше, ніж в Україні.

Власна справа дає свободу та незалежність

Власниця студії поділилася ще однією надихаючою історією. Каже, що тоді зрозуміла власну цінність та почала себе хвалити.

«Не так давно в Одесі відкривався новий заклад. Дівчина, яка працювала над його відкриттям, проходила повз мою студію, зайшла і запитала, чи зможу я зробити чашки. За її референсом я зробила чашки та керамічні шахи. Коли я прийшла до цього закладу та побачила, що люди грають шахами моєї роботи, це було так гарно. Я дуже тішилася і пишалася собою», – зізнається дівчина.

Юлія жодного дня не пошкодувала про рішення відкрити студію кераміки. Її «підкупила» свобода та незалежність, яку дає власна справа. Посміхаючись, дівчина розповідає, як перший час раділа, що може вільно вийти погуляти по вулиці вдень. 

«Власний бізнес можна відкрити з тисячею доларів, якщо ти точно знаєш, чим хочеш займатися. Важливо знайти для себе ту справу, яку ти любитимеш так, ніби закохався у шкільному віці. Щоб ти кожну тарілочку, яку створюють у твоїй студії, любив, як свою. Ще одне важливе правило: не рівнятися на інших, йти своїм шляхом. І не перейматися, що багато конкурентів. В Одесі є студія, якою я надихалася, а зараз – складаю їй конкуренцію.

Власниця Юлія у день відкриття студії

Девізом появи моєї власної справи було «Коли, якщо не зараз». Вдалого часу ніколи не буде. Можна почати з малого та поступово рости. Я відкривалася у такий складний час, щоб наповнювати життя людей приємними емоціями. Щоб кожен міг відчути себе творцем прекрасного», – каже Юлія.

***
Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю CID Media Group і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.