Хаджибей в Одесі: археолог Андрій Красножон про те, що приховує Приморський бульвар
4150 
Під сучасним Приморським бульваром в Одесі археологи досліджують сліди міста, яке існувало тут задовго до появи сучасної Одеси. Серед знахідок – залишки Хаджибейського замку та культурні шари, що дозволяють говорити про життя людей на цій території ще у XIV столітті.
Що саме вдалося виявити під час розкопок, яким був Хаджибей, чому результати досліджень не варто називати сенсаційним відкриттям та чи можуть знайдені об'єкти стати частиною майбутньої експозиції, Ольга Булковська говорила з археологом, істориком, ректором Південноукраїнського національного педагогічного університету імені УшинськогоАндрієм Красножоном у студії «Вечірнього Району».
Майже 240 років пошуків
За словами Андрія Красножона, для археолога момент, коли об'єкт, який раніше існував лише в документах, припущеннях і наукових дискусіях, вдається побачити та дослідити фізично, приносить особливе задоволення.
«Це момент великого задоволення, бо втілюється в реальності, власне, історична проблематика, яку було поставлено попередниками, колегами, тобою самим. І власне ти її можеш вже не теоретично, абстрактно досліджувати, а фактично, скажемо так, мацаючи руками», – розповідає Андрій Красножон.
За його словами, це своєрідний крок в історіографії. Тема середньовічних Кацюбіїв – османського Хаджибея – на теренах сучасної Одеси давно вийшла за межі звичайного пострадянського, «містечкового» краєзнавства і перейшла на більш серйозний, майже національний рівень, оскільки цікавить дедалі ширше коло науковців.
«Ми маємо сьогодні це в руках, як то кажуть, і можемо фактично вже працювати з живим матеріалом», – додає археолог.
Розташування та розміри
До проведення нинішніх досліджень існували різні версії щодо того, де саме розташовувався Хаджибейський замок, якими були його розміри та планування.
Красножон нагадує, що з початку XIX століття, у роботах великої кількості вчених і аж дотепер, гіпотетичне розташування замку «гуляло по всьому Приморському бульвару від одного його краю до іншого» – у кожного дослідника була своя версія.
Археологічні роботи дозволили підтвердити наявність залишків самої будівлі та почати уточнювати її параметри.
«Ми фактично вказуємо на наявність залишків, рештків цієї будівлі», – уточнює історик.
Друге, що вирішується і водночас уточнюється – це питання розмірів, форми планування будівлі та деяких її окремих частин, адже наявні архівні історичні плани XVIII століття, яких небагато, суттєво відрізняються один від одного за розмірами.
Невеликий замок мав важливе стратегічне значення
Хаджибейський замок, за словами Андрія Красножона, виконував роль форпосту. Водночас це не була надзвичайно потужна для свого часу фортеця.
«Це будівля, яку скоріше козаки називали «каланча чотирьохвежова» – тобто невеличка фортеця. І ми бачимо, що це, в принципі, правда: тут не було нічого надзвичайного, надпотужного, надміцного», – каже історик.
За словами Красножона, ця фортифікація, зведена в середньовіччі, мала стримувати непостійний, невеликий тиск певних кочових загонів, які не мали потужних приладів для ведення облогової війни.
Це типовий середньовічний замок посеред степу поблизу морського узбережжя – таких у середньовічному Причорномор'ї були десятки, якщо не сотні, і належали вони різним державам.
Принаймні у XVIII столітті роль фортеці полягала в тому, щоб хоча б візуально й за допомогою модернізованої артилерії контролювати гавань, де в 80-х роках XVIII століття розташовувалась ескадра османського флоту.
«Хаджибей в цьому сенсі був дуже важливий для того, аби контролювати цю ділянку північно-західного Причорномор'я, перш за все акваторію», – пояснює Андрій Красножон.
Саме тому українські козаки, які дуже добре знали цю місцевість, зрештою брали участь у штурмі і цього замку, і цього містечка.
«Ситуація із загальною історіографією і археологічне джерело, яке ми знайшли, вони не суперечать одне одному», – підсумовує Красножон.
Читайте також:
«Світ нас підтримує»: Людмила Гарко зі Стрия представляла українське соломоплетіння на міжнародному фестивалі у СтамбуліРозкопки відкрили нову сторінку історії
Під час розкопок виявили не лише залишки замку, а й нові культурні шари, що свідчать про активне життя на цій території ще у XIV столітті.
Історик пояснює, що найближчим до Одеси великим населеним пунктом XIV століття був Аккерман – на території сучасного Білгорода-Дністровського. У Криму також уже існували великі населені пункти XIII–XIV століть.
Проте під час спільної експедиції з Інститутом археології за останні чотири сезони дослідники зафіксували закономірність: у міру наближення до центральної частини Приморського бульвару кількість матеріалів XIV століття в розкопах пропорційно зростала.
«Це було дуже дивно для нас. Це означало, що ми маємо такий вже характерний, конкретний натяк на існування якогось населеного пункту в XIV столітті тут, в Одесі, на теренах Приморського бульвару. На це ніхто з вчених не очікував і взагалі серйозно до таких можливостей не ставився», – розповідає історик.
Спершу знахідки піддавали сумніву – команді навіть закидали, що вона могла «принести щось із собою»: мовляв, нумізматика 1360–70-х років тут узагалі не могла бути знайдена.
Утім, як пояснює Красножон, ідеться про перевідкладені матеріали – тобто такі, що за археологічною методикою не є доказом присутності постійного населення: «Хтось там проходив повз та щось там втратив, якусь монету загубив».
Проте саме цього сезону, у 2026 році, команда вперше знайшла безпосередньо залишки культурних шарів XIV століття – «і це дуже приємно для нас і дуже несподівано».
Йдеться про глек 1360-х років і господарську яму – культурний шар, який перекривав комплекс.
«Тут оселилися люди, життя вирувало 700 років тому. І це окрема сторінка наших результатів досліджень, які передували створенню того замку», – каже Красножон.
Читайте також:
Як весільний обряд із Баштанки став частиною культурної спадщини України: «Вечірній район» про традицію дівуванняХаджибей у наукових працях і радянському історичному наративі
Водночас ці результати не означають, що вчені вперше відкрили для себе факт існування поселень на місці сучасної Одеси.
Андрій Красножон застерігає від сприйняття нинішніх результатів як сенсаційного відкриття, про яке нібито раніше ніхто не знав.
За його словами, для істориків різних періодів було відомо, що до появи сучасної Одеси на цій території існували інші поселення та осередки життя: «Це не є новиною для вчених ані радянського, ані царського російського періоду, що тут щось було і тому подібне», – відповідає Красножон.
«Велика кількість учених уже давно писала про це й витягувала матеріали з архівів. Про італійську факторію Дженестра було відомо ще з публікацій XIX століття, з архівів. Про османський Хаджибей – усі знали, усі про це писали, це не було здивуванням», – пояснює археолог.
Тут історик наводить показовий приклад: за радянських часів Хаджибеєм називався катамаран, який розважав туристів в Одеській затоці.
«Просто сьогодні я не зовсім розумію, чому так дивуються люди. Скоріше за все, вони просто не знали, що вчені та історіографія від часів радянщини та російського періоду все це давно вже і друкували, і обговорювали, і це не викликало ніяких суперечок особливих», – розповідає Красножин.
Єдине, що дійсно змінюється сьогодні, – це те, що радянські й царські російські вчені-історіографи піддавалися певній цензурі, особливо в радянський період, особливо починаючи із брежнєвських часів. Існував своєрідний мораторій на озвучення Хаджибея як середньовічного попередника міста – навіть просто містечка.
Максимум, що дозволялося приписувати офіційною радянською наукою, – як писали в статтях: «жалкая татарская дєрєвушка Хаджибєй», яка нібито передувала великій, здоровенній Одесі.
«Сьогодні ми можемо сказати, що ніякої жалкої татарської дєрєвушки тут не було. У нас були всі ознаки існування тут як мінімум міста в категоріях XVII–XVIII століття – невеликого за розмірами, але міста в тих категоріях, якими оперували люди того часу», – наголошує історик.
За його словами, фортифікація є одним із типових критеріїв для визначення в середньовіччі й ранньому новому часі, чи є населений пункт містом: «Якщо у вас є капітальні споруди, особливо фортифікаційного характеру, то це саме так», – каже Красножон.
І це, на його думку, «вибиває» усю історію з наративу про нібито занедбане місце, «куди нога людини не ставала до того, як сюди прийшли росіяни».
Читайте також:
Від старожилів до книги: як історикиня Юліана Тарнавська зберігає пам’ять громад на ОдещиніНаука на ентузіазмі та волонтерстві
Попри масштаб досліджень, експедиція не фінансується з державного бюджету.
На пряме запитання про фінансування Красножон відповідає: «Це ентузіазм і волонтерство. Ми жодної копійки не витрачаємо з державного бюджету. Університет Ушинського не витрачає на це жодної копійки як інститут», – каже Красножон.
За його словами, усі чотири останні сезони робіт на Приморському бульварі – це кошти або самих членів експедиції, які вони накопичують протягом року із зарплати, або кошти спонсорів і друзів, що дають можливість працювати, незважаючи на масштаб розкопу.
«Це недешеве задоволення. Археологія вартує грошей, особливо міська археологія, бо нам потрібно щоразу відновлювати мощення Приморського бульвару. І зараз, до речі, ці роботи йдуть – отже, вони вартують максимально з усього бюджету», – пояснює історик.
Водночас він відзначає безпрецедентну підтримку з боку влади: «Уся міська й обласна адміністрація Одеси бачить у цьому єдиний культурний тригер, бо хочеться побачити, що там відбувається під мощенням сучасного бульвару, – і повне сприяння в межах можливості ми маємо».
Щодо самого фінансування – це, за словами Красножона, не найголовніше: команда задоволена типом співпраці з наявними спонсорами, і він сподівається, що вони теж задоволені.
Читайте також:
«Там був клуб, а там – школа»: як подружжя збирає історію Миколаївської громади по крихтахНаукові колаборації та участь звичайних людей
Ще один важливий аспект експедиції – участь людей, які не є професійними археологами.
Дослідження проходять у туристичному центрі, тому під час сезону повз розкопки проходять люди з різних міст і містечок України.
Одеса – туристичне місто, і під час туристичного сезону, уже другий рік поспіль, розкоп триває просто на бульварі: люди з усіх міст і містечок України проходять повз і долучаються.
«Хтось залишається, до речі, бере лопату і приймає в цьому участь. Я тільки за», – каже історик.
Водночас він підкреслює, що це насамперед наукова, а не розважальна справа: неможливо кожному охочому дати «вгамувати спрагу до знань і до діяльності» – є обмеження і з техніки безпеки, і з наукової кваліфікації. Проте, за його словами, усім, хто на початку хотів приєднатися, команда не відмовляла.
«У нас дуже крута команда, 20–25 осіб десь так. У нас є колишні військові, і у нас є люди 70+, які просто від початку до кінця відпрацювали, і атовці, і так далі. І колишні наші студенти, які долучалися і пройшли війну», – розповідає Красножон.
Для декого з них участь в експедиції стала специфічною формою реабілітації після ПТСР: «Люди мені прямо казали: «Я хочу долучитися просто, щоб мозок якось перезавантажити» – і за місяць з гаком це перевтілення відбувалося», – пригадує Андрій Красножон.
Музеєфікація чекатиме на завершення війни
Наразі знайдені залишки замку законсервовані. Дослідники вже знають місця, де розташовані археологічні об'єкти, однак питання їхньої майбутньої експозиції, за словами Красножона, варто розглядати вже після завершення війни.
«Після війни можна буде зробити експозицію, як у будь-якому європейському місті – як у нас це є в Києві, у центрі міста», – каже Красножон.
На його думку, розкопки в центрі будь-якого історичного міста – це нормально, бо будь-яка влада, будь-які містяни хочуть знати й бачити, що передувало сучасному місту.
Одним із можливих варіантів він називає встановлення склепінь, які дозволили б одночасно зберегти вигляд Приморського бульвару та показати відвідувачам археологічні залишки.
Йдеться про можливість зробити своєрідні скляні перекриття, які не заважали б історичному вигляду бульвару, але дозволяли б бачити, що буквально під ногами знаходиться археологічний об'єкт.
За його словами, ці місця вже відомі, зараз розкоп законсервовано – там пісок, виконані певні процедури, – і розкопати невеличку ділянку безпосередньо із субструкціями та передати її під музей не становить жодних проблем і перешкод.
«Я думаю, що цю роботу треба робити, коли закінчаться проблеми з нашим східним сусідом, на якого, я вважаю, головну частину грошей треба зараз витрачати. А консервація Хаджибейського замку, його музеєфікація трішки почекає. А може, ми ще знайдемо в наступних сезонах ще більш експозиційний матеріал», – підсумовує історик.
Читайте також:
- Володимир
Понад 900 браслетів і свинцевий тризуб: науковці завершили дослідження «Скарбу купця» у Володимирі
- Закордон
Посол України публічно закликав Польщу дозволити пошукові роботи
- Одеса
«Жалкої татарської деревушки тут не було»: археологи знайшли в Одесі сліди середньовічного міста
- Історія
На Волині та ще чотирьох областях проведуть ексгумаційні дослідження